Саркар

Притча про Факіра
і про Божественний Вогонь*

В одному місті жила дівчина. Звали її Росіта. І світ увесь для неї був наповнений великими дивами! Вона лише дивувалася тому, що люди навколо не бачать цього!…

Зорі для неї не просто зорі, але за ними — таємниця була велика, і музикою безмовною вони звучали у тиші нічній… А гори були для неї скрижалями загадкових послань, які люди ще не прочитали… А ріки були піснями живими, котрі мелодіями струменів своїх з’єднують хмари і море… А Сонце було головним чудотворцем, котрий ніч перетворює в день, темряву — в світло, а байдужість — в любов!

* * *

Якось у місто це Факір приїхав — відомий на весь світ маг і чарівник. Все місто від того захвилювалося!… Всі розмовляли лише про Факіра! Всі обговорювали коней його, його вбрання, лакеїв, дім, у якому бачили його, і всі слова, які він промовляв… І всі у хвилюванні чекали: чим здивує цього разу Факір?

У салонах знатних жителів міста і в ресторанах, у кав’ярнях і на ринку, у халупах навіть бідняків — всі обговорювали новини про те, як був одягнений Факір, куди піти схотів, як говорив, що їв, що пив…

* * *

І ось — день виступу настав. На головній площі спорудили сцену, для глядачів місця. Але навіть вікна всіх будинків відчинені були і всі заповнені людьми.

Ось — зазвучала музика. І Факір через прохід поміж рядами зійшов на сцену. Все завмерло…

Факір рукою лиш махнув — і спалахнули одночасно факели в руках безмовних стражів у білих шатах! І всі світильники на сцені раптом загорілись!

Й повітря начебто засвітилося таємничим сяючим Вогнем! І наче увесь простір і глядачі раптом опинились у Сяянні прозорому тому!..

Факір жартував — і посмішка розквітала в людських серцях! І сміх звучав — неначе дзвоники в прозорому повітрі! Збадьорилися навіть старички! Й багато хто зі стареньких бабусь на деякий час зцілились від нудьги! Росіта завмерла і неначе чекала, що це — життя нового для неї початок…

* * *

Факір творив на сцені дива — і чари з казок оживали! Здавалося, неначе жарти, сміх, і радість, і надії, і успіх — з усіх часів Факір зібрав. Й, неначе іскри від Вогню, він їх — усім глядачам своїм — оберемками веселощів кидав! І іскри ці, спалахнувши в душах, горіли золотим Вогнем — в серцях у всіх!

І глядачів Факір на сцену запрошував. І неначе кожен глядач — учасником, творцем див у той вечір став!

* * *

А вистава продовжувалася… Ось — на сцену чашу винесли велику. Факір сказав: “Вона — порожня. Але у ній я всі бажання ваші запалю Вогнем, і все, чого забажаєте, — з’явитись може в ньому!”

Факір махнув рукою — і спалахнуло полум’я та піднялося над чашею порожньою.

Він дівчину одну спитав: “Чого бажаєш ти?”

“Я хочу персня!” — дівчина сказала…

Факір із полум’я дістав їй мрію — і дівчина нечувано зраділа!

“Чого бажаєш ти?” — у хлопчика у дранті брудному, який притиснувся в куточку сцени, спитав Факір.

“Хочу вбрання — такого, як у Вас, і солодощів трішечки я хочу… Ой! Я двічі захотів… Так — можна?”

Всі засміялись люди, а Факір сказав:

“Ну, що ж, коли вже помилився ти, — тоді і третє загадай бажання!?

Малюк задумався і раптом так сказав:

“Нехай завжди горить Ваш Вогонь — й творить дива!”

“Ну, що ж, мій друже, тоді йди сюди!” — сказав Факір. Він хлопчика на сцену запросив… Все спалахнуло — і за мить стояв той хлопчик, закутаний в блискучий плащ, в чалмі… І, звісно, солодощі він тримав в руці…

“Тепер тобі належить магом стати — й самому чудеса творити!” — сказав Факір.

Всі плескали в долоні…

“Тепер ось Ви скажіть: чого бажаєте?” — спитав Факір.

Тут з натовпу на сцену вийшов глядач огрядний: “Хочу — палац!”

Факір іскрився весь від сміху:

“Палац? Сюди? Зараз? А чи не боїтесь, що він роздушить Вас? Ось — з неба упаде велетенська споруда з каменю і злата? Подумайте — трохи краще! Що Ви там шепочете? Хочете бути багатим? Оригінальні Ви дуже!.. У багатстві — нічого поганого немає, та ось біда: все життя заповнити може суєта в погоні за багатством! Ну, побажайте чого-небудь ще! Ну, постарайтеся! Ну, хоча б на мить забудьте про себе! Придумайте скоріш таке, щоб веселилися тут ми всі!”

Але глядач огрядний — лише надувся та мовчав…

Тоді Факір із полум’я палаючого — паперовий лист дістав. І намальований був… палац на ньому! “Візьміть же те, чого бажали! Ось Вам — Ваш “дім”! Він знадобиться дуже Вам, коли дізнаєтеся: що важливо нам мати насправді, і те, чому, насправді, гріш — ціна!

Аби не сумнівались Ви — ми погадаємо вам на книзі. І дівчина, яку я зараз запрошу, відкриє вам цю книгу навмання і прочитає те, що нам про це в книзі говорять!”

І ось тоді Росіту Факір на сцену запросив. Хустиною шовковою він їй очі зав’язав — і прочитати сторінку з тієї книги запропонував:

“Читати з відкритими очима вміють майже всі. Але, щоб істину читати — відкрий очі душі!”

Росіта раптом побачила у сяючому Вогні — слова і їх промовила: “Цінна воістину — любов! Вона — прекрасна й ніжна!”

Факір хустину неспішно розв’язав…

Помічницю свою на місце проводжав і тихо їй сказав: “Я дуже довго Вас шукав! Порозмовляти нам украй важливо. Здається, Ви зумієте створити диво!”

* * *

Увечері Факір Росіту ждав.

І стражі мовчазні в чалмах — її до Факіра провели.

Він стрів її, посадив перед вогнем каміна. Сам поряд сів.

Вогонь каміна — поряд пломенів… Ну а в серцях — горів вогонь любові! І був Вогонь Божественний — повсюди! Увесь тваринний світ пронизаний був найчистішим і найпрозорішим Вогнем! І всі предмети — наче потопали в Ньому!

Факір заговорив:

“Є Магія Священного Вогню — Вогню Божественної Любові! У ній немає лукавства, фальші. Вона — основа життя для всього!

Як музика, що сплетена з співзвучності Вогню і Світла — безкінечний за масштабами вселенський багатовимірний Океан! Але людина зазвичай відчуває лише “найнижчий звук”, то — щільний матеріальний план.

Так, є інші виміри буття. Їх відчувати здатна — лише витончена душа, хоча бачити тілесними очима їх не можна.

Є радість — або печаль, тривога — або спокій… І це все ти можеш відчувати собою-душею.

І також знай: душа — коли витончена вона — то легко в простір Світла проникає. Душа, яка любові повна, чиста, сильна, — зливається з Божественним Вогнем любові!

ЛЮБОВ для всіх світів — Основа, що зв’язує усіх і все — в Одне.

Вогонь, що творить — є Любов Того, Хто створив цей світ.

ЛЮБОВ є Світло. Вона — і життя, і Проявлення Його.

А людина — яко Бог! У чому схожість? Здатна людина всю гаму багатовимірних проявів — собою-душею усвідомити, їх відчути! Здатна також людина — творити!

Адже людина — не тіло, а душа! Її призначення — прекрасне! І грандіозні — можливості її: у пізнанні Творця, Творіння, себе, у преображенні себе — до Повноти розвитку, до Бога!

Проте люди на Землі нині забули свої великі можливості, даровані Творцем. Вони живуть, себе тілами відчуваючи, тіла леліючи, догоджаючи, і шукають насолоди лише для тіл…

Але лиш той, хто зміг ЛЮБОВ вмістити, пізнати, — Вогонь Божественний здатен споглядати!

І Силою цього Вогню — твориться все, що ми бачимо і не бачимо, живучи серед предметів твердих тут!

Але предмети ті — неначе тіні прозорі, які кидає Єдине Полум’я. Воістину, реальним є — лише Творець! Його лиш Полум’я — сіє Вогнем Творення у всьому, що існує, починаючи від вселенських сонць — і до найменших ядерних частинок!

І той, хто знає Закони всі Вогню, що творить, і злитий Собою-Душею розвинутою з Ним, — той може ці “відображення” творити і преображати.

Бог проявив Єдність Сущого — Вселенське Одне — Собою, із Себе!

Зараз я розкриваю перед тобою секрети магії Творця!

Сама людина є вершителем, творцем — того, ким нині є вона. Теперішнє, й майбутнє для себе — вона сама творить. Їй доступно стане чудеса прекрасні звершувати, коли зуміє вирости душею, сповненою ЛЮБОВІ, коли уроки Мудрості пройде і Силу витончену собі здобуде!

Те, що роблю на сцені я, має смисл великий, свою мету. У тому може людина побачити — і всі можливості душі, і красу любові, і радість буття. А ті, хто зможуть доторкнутись до витонченості Божественної себе-душі, пізнають і Творця…”

Росіта запитала:

“І багатьом магія твоя — ті таємниці буття відкрила?”

Факір відповів:

“Не багатьом… Зате, ті, хто не на словах пізнали, що людина — душа, що і без тіла — так само вона живе, — вони змогли побачити те, що важливо, значимо в їхніх життях було, а що — не мало смислу, було лиш тратою і часу, й сил.

І людина здатна жити на різних планах буття: на грубих або на тонких. Життя у витонченості — творить блаженство! І є можливість від душі однієї — другій душі хоча б на короткий час передати ті стани, що є тонкими, прекрасними і ніжними! І це можна робити з допомогою і музики, і танцю, і так само чародійства.

Я помічницю і супутницю шукав! Адже немає сильнішого почуття, яке душі пробуджує, — ніж любов! Любов між людьми — коли вона чиста — неначе Любов Небесна!

І я тепер знайшов тебе! І ти змогла б мені супутницею стати, щоб душі окриляти! І я прошу тебе зі мною розділити мою долю і те моє Служіння, яке дарує чари Великого Вогню! Скажи, ти хочеш цього, як і я?”

“Так!”

* * *

Він навчив її тоді мистецтву витонченості, подальшого розвитку себе, мистецтву прояву себе-душею — Священного Вогню, мистецтву творити, зцілювати і — літати!

… Не переривається Любові Божественної Потік! Знову на Землі тепер — Велика Душа! Росіта — знов прийшла, проявляючи собою Любов Бога, прославляючи Його, а не себе.