Мистецтво бути щасливими
(лісова лекція до фільму)
Вміння співналаштовуватися з КРАСОЮ, НІЖНІСТЮ і ВИТОНЧЕНІСТЮ живої природи дозволяє нам набути внутрішньої гармонії, що є необхідним для набуття стану і постійного відчуття ЩАСТЯ ЖИТИ. Це також — дуже важливий компонент духовного вдосконалення.
Ця КРАСА — елемент Творіння Бога.
Це важливо розуміти! Адже, лише навчившись любити Творіння, можна полюбити і його Творця! А без цієї щирої любові — хіба можна бути щасливими?
Причому любов обов’язково має бути взаємною! Не принесе щастя тільки Його любов до мене! Не коханими слід бути, а кохаючими! Проте кохаючими не егоїстичною пародією на любов (я маю на увазі примітивні особисті сексуальні хотіння, які бездуховні люди якраз і називають «любов’ю») — але стремлінням ПОДАРУВАТИ СЕБЕ ЙОМУ!
Любов до Бога починається з бажання пізнати Його — спочатку лише розумом, згодом і в усій повноті — так, щоб емоції моєї любові зливалися з емоціями любові Його! І потім поступово приходить і повнота Злиття з Ним — собою-свідомістю, розвиненою в процесі пошуку Його і служіння Йому!
А ще дуже важливо мати на цьому Шляху друзів-однодумців. Набагато легше відчувати щастя свого творчого буття — у духовній групі, общині, хоча б маленькій!
Морально здорова людина отримує насолоду від того, що ДАРУЄ свої знання, вміння, самого себе — іншим, прагнучи саме їх зробити щасливими!
Саме від цього процесу дарування і бачення його позитивних результатів вона стає щасливою й сама!
Однак, що потрібно робити, аби знайти собі достойних друзів? — Необхідно всього лише запропонувати себе: показати іншим свою корисність! І — нехай кожний ділиться з іншими тим, що сам може, вміє!
… Важливо також для щастя — мати добре здоров’я.
Але від чого воно залежить?
Можна почути, що наші страждання і біди відбуваються тому, що… колись згрішили Адам і Єва… Цю дурну фантазію навіть іменують спеціальним терміном — «первородний гріх»… Пропоную розглядати таку точку зору, як явну ознаку недоумкуватості тих, хто в це вірує, не кажучи вже про тих, які її проповідують…
Інші звинувачують у своїх хворобах поганих лікарів, забрудненість навколишнього середовища або — тих, хто примушує мене нервувати, хвилюватися, переживати стреси…
Проте ні! У наших бідах ми винні лише самі!
Тяжко це доходить до людей, неосвічених у релігійній філософії! Та істина полягає в тому, що саме люблячий нас Бог — влаштовуючи нам такого роду проблеми — вказує нам на нашу неадекватність: неадекватність тому, якими Він нас бажає бачити!
Дуже спрощуючи, можна сказати, що, здійснюючи якесь невиправдане зло якій-небудь істоті, — ми тим самим програмуємо аналогічні ситуації і в своє життя, у свою долю — тепер уже як жертви. Це називають дією «закону карми» — закону формування доль. Саме так Бог навчає нас не здійснювати недобрих вчинків, учить співчувати чужому болеві — через переживання нами власного болю.
Причому «закон карми» поширює свою дію на часові рамки, що переважають одне лише земне життя… Ось чому, зокрема, народжуються хворі діти…
У когось може виникнути запитання: а навіщо Йому все це? Навіщо Йому потрібно, щоб ми були «хорошими» — у Його розумінні?
Детально ми розглядали цю тему — тему сенсу людського життя на Землі — у кожній з виданих нами книжок. Проте зараз лише дуже коротко скажу, що ми є частинками вселенської Свідомості, яка еволюціонує — вона називається Абсолютом. Це у наших тілах, у тім числі, — вершиться Еволюція Абсолюту! Ось чому Йому настільки дорога кожна душа! Ось чому Він настільки старанно спостерігає за кожним і весь час прагне підправити, допомогти кожному — за винятком лише тих, які довели свою повну безнадійність; таких Він відправляє в пекло — «помийницю» еволюції…
… Отже, щоб «узяти в свої руки» свою долю, потрібно, по-перше, вивчити ті правила, за якими нам пропонує жити наш Творець. Він дав нам їх через Своїх Месій та пророків.
А щоб виконувати ці правила, дуже важливо навчитися контролювати свої емоції.
Належить привчити себе жити — поза залежністю від обставин — у світлих, чистих, витончених емоційних станах! Так ми будемо бажаними для друзів, так ми забезпечимо собі тілесне та душевне здоров’я, так нашою обителлю стане, як мінімум, рай!
А грубі емоції на кшталт гніву, роздратованості, заздрості, ревнощів та інших схожих станів — не лише неприємні і собі й оточуючим, не лише руйнують здоров’я собі та іншим, але й визначають життя у пеклі після розвтілення!
Як же навчитися управляти своїми емоціями? Про це дуже детально розказано в наших книгах і показано в наших фільмах. Зараз скажу лише, що основою правильного вибудовування своєї емоційної сфери є розвиток духовного серця.
Духовне серце одвічно базується в чакрі анахаті і з неї починає своє духовне зростання, є тим біоенергетичним органом, який продукує витончені позитивні емоції.
Розвивати саме його радили нам й Ісус Христос, й інші Божественні Вчителі та пророки!
Саме завдяки його розвиткові в собі ми набуваємо і здоров’я, і справжніх друзів, а також наближаємося за станом душі до того стану, в якому живе Бог — і в аспекті Святого Духу, і в аспекті Творця!
Саме за допомогою цього — Бог стає для нас пізнаною Реальністю!
… Як приклад — можу навести себе. Я — цілковито здоровий, не дивлячись на те, що вже не перший рік живу за відмітиною 60-річчя. Більш того — моє тіло з деяких пір… молодіє! Подивіться: скільки років ви б могли дати йому?… Сорок? Чи, може бути, навіть тридцять?
Коли йому було 59, я востаннє чув думку перехожих на вулиці: «Такий молодий — і вже з бородою!»…
Я і відчуваю себе — молодим, бадьорим — і зрілим! Я живу завжди у рівному, чистому, спокійно-радісному стані!
Я відвик, я більше вже давно не вмію — відчувати гнів, роздратування, заздрість, печаль, тривогу, страх і так далі! Я жив і живу без гніву і бажання помститися — навіть щодо тих, які одного разу цілком мали намір вбити мене, після чого я півроку тяжко помирав і двічі опинявся в стані клінічної смерті. Я не зазнаю гніву, страху і бажання помститися також і тим, хто і в наступні роки погрожував мені «кремацією заживо» за мої книжки — книжки про Бога, про щастя пізнання Його.
Більш того, я став настільки близьким до Бога, що вільно спілкуюся з Ним. І можу наповнювати своє тіло — Ним.
І чи хочемо всі ми жити так само?
Тоді давайте йти цим дослідженим, вивченим і протоптаним для всіх бажаючих Шляхом!
* * *
На таких ось місцях — прекрасно медитувати, зливаючись і з витонченістю ранкової краси природи, і з витонченістю Святих Духів — наших Божественних Учителів і реалізаторів наших доль…
Це потрібно обов’язково засвоювати, якщо ми вирішили йти духовним Шляхом: Шляхом вдосконалення себе, Шляхом любові до Творіння і Творця, Шляхом пошуку Його — Того, Кого нам обов’язково потрібно знайти і пізнати!
Для цього також потрібно читати книги про Нього і про Шляхи до Нього.
І ще — багато людей для цього йдуть у храми, беруть там участь в обрядах. Це — також може допомогти спочатку, якщо тільки там не заразитися від людей ідеологією зла, ненависті, що, на жаль, настільки часто буває… Ну а в цілому, участь у богослужіннях допомагає початківцям відірвати свою увагу від об’єктів матеріального світу…
А далі? — А далі належить зрозуміти те, що Бога у храмах не більше, ніж поза ними. І що не в натовпі людському, навіть людей, які разом моляться, а саме в ситуації сам-на-сам з Богом, в усамітненні від натовпу, на природі — можна найкращим чином відчути блаженні ДОТИКИ Бога, почати ЧУТИ Його думки, до мене послані, потім навчитися і БАЧИТИ Божественних Вчителів-Святих Духів, і ОБІЙМАТИСЯ з Ними, входити в Їхні нематеріальні тіла, ЗЛИВАЮЧИСЬ з Ними…
… Що робить більшість людей на природі? Вони пиячать, колються героїном, вбивають і калічать живих істот, залишають після себе купи битих пляшок й іншого сміття, оскверняють ТИШУ природи ревиськом радіоприймачів чи магнітофонів, кричать самі…
Так, зрозуміло, можна наблизитися не до щастя пізнання Бога, а до пекла…
… Ну, а для пізнання Бога, для власного вдосконалення — дуже важлива ВНУТРІШНЯ ТИША, володіння якою дозволить пізнати БЛАЖЕНСТВО СПОКОЮ Й ТИШІ, сущих в Обителі Одвічного…
Причому спів птахів, шелест вологого від роси очерету або листя дерев — цьому зовсім не заважають, а лише роблять ТИШУ ЗОРІ «соковитішою», яскравішою емоційно!
Але потрібно розуміти, як повнота відчуття всього того прекрасного, що може нам подарувати природа, так і можливість пізнання її Творця і Його Представників — Святих Духів — досягається тільки належною мірою підготовленим духовним подвижником. Готуватися ж до цього потрібно як в інтелектуально-етичному аспекті, так і за допомогою очищення і розвитку біоенергетичних структур свого організму — чакр та меридіанів.
… А ще на природі можна збирати її їстівні дари. Це — і ягоди, і гриби, і різні трави. Це все можна вживати в їжу безпосередньо зараз і заготовляти про запас!
Наприклад, замість чаю можна заварювати… просто звичайне лугове злакове різнотрав’я. І його можна насушити собі спеціально для заварок — на зимову половину року.
Можна насушити для заварок замість чаю — і м’яту, й іван-чай, і осіннє передлистопадове листя смородини — коли воно вже не буде потрібне рослинам. Або, якщо попадеться зламана вітром береза, — можна насушити і її листя. І хвоя, й молоді шишки з хвойних дерев, що впали — також годяться для цього! (Тільки не варто пити зайві «міцні» заварки з них: наші, людські, шлунки не звикли до високих концентрацій смоли — на відміну від шлунків, наприклад, глухарів; це для глухарів хвоя є одним із головних видів їжі).
Або, ось — кропива. Багато людей її ненавиди ть за те, що вона «кусає». Але вона «кусає» якраз за те, що ці люди її не їдять! Адже вона — і смачна, коли молода, і володіє найціннішими лікарськими властивостями: вона стимулює імунну систему організму, допомагаючи, у тім числі, позбавитися від багатьох нездужань!
Її можна сушити і на зиму — щоб потім заварювати.
Але можна їсти й так: миємо, ріжемо, опускаємо в окріп, варимо приблизно хвилину, даємо трохи охолонути — і на тарілки з майонезом! Смакотище!
Можна схожим чином заготовлювати і готувати — і яглицю, і папороть дріоптеріс.
Можна заготовити собі «сіна» на зиму навіть і з кислиці — і потім готувати з нього супи.
Їх же годиться додавати в інші страви у сирому вигляді — як і дудник, мати-й-мачуху, і навіть паростки іван-чаю, які тільки виткнулися із землі (потім, коли підростають, вони стають гіркими).
Ми також консервуємо про запас з цукром лісові ягоди: брусницю, журавлину, малину, чорницю, лохину — у вигляді ледь провареного варення.
Ми самі — замість бджіл — робимо мед із квітів черемхи або таволги (можна також — з квіток кульбаби). Як? — розповідаю:
Потрібно набрати суцвіть, заповнити ними каструлі, залити не гарячою водою (не гарячою — це для того, щоб встигли вибратися комахи, які випадково туди потрапили), довести до кипіння — і залишити настоюватися на ніч.
Наступного дня витискаємо і викидаємо цвіт, рідині даємо відстоятися, можна її й процідити. Очищену рідину розливаємо по каструлях, заповнюючи їх на дві третини, доводимо до кипіння, засипаємо цукор — так, щоб рівень рідини піднявся до верху каструль. Помішуємо, щоб добре розчинився цукор, знову доводимо до кипіння — і розливаємо в попередньо нагріті і потім ошпарені всередині окропом банки, закриваємо їх тими чи тими різновидами герметичних кришок.
Виходить пахучий, смачний і дуже корисний мед власного приготування!
Що стосується грибів, то ми вживаємо їх упродовж усього року. Вдома — засолені (точніше, — заквашені) гриби. У похідних умовах, коли нові гриби не ростуть, — сушені. Сушені гриби — легкі на вагу, тому їх зручно носити в рюкзаках, а потім — варити або навіть смажити в казанку на вогнищі.
Як сушити гриби?
Для цього потрібно мати грибосушарку. Якщо сушимо на вогнищі — її можна зробити так, щоб складалася: аби можна було носити в рюкзаку: наприклад, з двох смужок звичайної укрівельної жерсті.
Грибосушарка має бути з дном: інакше гриби забиратимуть сажу. Ну а самі гриби насаджуємо на шампури зі сталевого дроту.
Їстівні гриби ростуть практично скрізь: і в тундрі, і в лісах, і в горах, і в степах. Вони — не лише смачні, але також є цінним джерелом білків. Підтвердження цьому — наше власне здоров’я: а ми ж харчуємося саме так уже не перший десяток років! І це дозволяє нам не лише виживати в умовах постійного крайнього фінансового дефіциту, але й БУТИ ЩАСЛИВИМИ!
Гриби можна навіть смажити безпосередньо над вогнищем — на кінці прутика, зачищеного від кори. Гриб можна спочатку нагріти до того стану, щоб з нього виступив сік. Тоді ми його трішки підсолимо: сіль прилипне до соку й не відвалиться. А далі — потрібно всього лише добре проварити гриб в його власному сокові. Виходять дивовижні ласощі!
… А в ту пору року, коли гриби у лісі не ростуть, ми смажимо на вогнищі бутерброди з сиром. Але це потрібно робити не на шампурах з прутиків, а на спеціальних ось таких дерев’яних виделках. Зрозуміло, ми для цього в жодному разі не зрізаємо живі гілочки, а знаходимо достатньо міцні сухі.
Спробуйте! Отримаєте масу насолод! Ось так ми й живемо — в «хронічному» ІСТИННОМУ ЩАСТІ!
Чому я підкреслюю слово ІСТИННОМУ? Тому, що не лише ж у шашликах з грибів і смажених на вогнищі бутербродах із сиром — ЩАСТЯ! Але все своє життя потрібно привести в ГАРМОНІЮ З БОГОМ. А саме, жити:
— не завдаючи, якщо це можливо, нікому шкоди,
— постійно вдосконалюючи себе духовно,
— живучи під ЙОГО безпосереднім керівництвом,
— даруючи іншим те добро, яким поділитися можемо!
Успіхів вам на цьому Шляху!
