Нова Екопсихологія
Духовна екологія

Беззабійне харчування — і діти

М.А.Штіль


Перетворення себе в Любов, переосмислення всіх життєвих принципів з позицій Любові, — це саме те, в чому полягає духовне преображення не тільки у дорослих, але й у дітей.

У цій статті я хочу торкнутися такого аспекту любові як співстраждання, яке немислиме без переходу на беззабійне харчування, причому саме з етичних мотивів.

Пам'ятаю, що, вперше прочитавши книгу В.В.Антонова “Как познаётся Бог” [6] і повністю прийнявши все, що в ній написано, — я почала негайно переглядати всю свою “систему цінностей”. Одним з перших кроків був перехід на беззабійне харчування. Найбільше вразило тоді те, що я ж раніше ніколи в житті не замислювалася над цією темою самостійно!

Купуючи в магазинах м'ясні та рибні продукти, ми всі прекрасно знаємо, що вирощені вони не на грядках. І ні для кого не секрет, що це — тіла вбитих тварин.

Чому, коли ми дізнаємося про вбивство людини, то з жахом кричимо: “Як можна зазіхати на чуже життя! Адже це — святе!”. Або, якщо хтось вбив собаку або кішку, ми знову обурюємося: “Ах, він звірюга, нелюдь!”.

Чому ж тоді ми всі так легко приймаємо вбивства інших тварин? Я довго не могла зрозуміти: чому це не ранить нас?

Намагаючись відповісти самій собі на це питання, я зрозуміла, що тільки стереотип, шаблон мислення затуляє весь жах цієї проблеми від розуму. У більшості людей неначе на очах одягнені “шори”.

З раннього дитинства, коли батьки дають дитині перші уявлення про світ, їй кажуть: “Дуб — дерево, троянда — квітка, трава — зелена, м'ясо, риба — їжа”. І, напевно, ця сама початкова інформація, дана дитині її батьками, — стає як би аксіомою, яка не потребує доказів. Ця інформація перетворюється на якусь міцну основу, на якій вподальшому людина будує свої відносини зі світом.

Коли до мене, вже дорослої, дійшло, нарешті, який злочин перед тваринами я здійснювала все життя, — я була вражена до сліз. Адже я не була безсердечною людиною! Як же я могла допустити, щоб заради моїх смакових забаганок вони страждали?!

І я впевнена, що дітям цю інформацію можна і потрібно давати з раннього віку. Дітей, звичайно, не можна примушувати до переходу на беззабійне харчування. Досить буде час від часу, не впадаючи в занудство, дуже м'яко проводити з дитиною бесіди на цю тему. Але мій власний досвід показує, що примушувати в цьому питанні дитину — і не доводиться. Адже якщо батьки самі дотримуються етичних норм, якщо вони живуть за принципом любові — то дитина приймає ці норми поведінки найприроднішим для себе чином — через механізм наслідування. Виховання власним прикладом — один з найцінніших прийомів виховання.

Коли я сама перейшла на беззабійне харчування — я відразу ж пояснила своїй 4-х річній тоді дочці, чому я так вчинила.

Я розповіла їй, в доступній для неї формі, звідки беруться м'ясо, риба. І через яку тортури проходять корови, свинки, курочки, як воно рибі, в яку спочатку встромлюється гострий гачок, а потім, виловлена, вона задихається і вмирає...

І донька, тоді ще зовсім маленька, зрозуміла і прийняла все, що я їй пояснила.

Звичайно, абсолютної чистоти харчування відразу не настало. Іноді вона забувала про своє рішення, та й у дитячому садку ніхто, звичайно, не готував для неї окремих страв. І це — нормально, не треба вимагати від малюка неможливого.

Але, у міру дорослішання дочки, власних її роздумів на цю тему, бесід з дорослими і зі мною — вже в шкільному віці — ця етична концепція перейшла в буття, як би вросла у власну філософію дитину.

Іноді діти, та й не тільки діти, задають питання: “Адже ми не вбиваємо тварин самі. У чому ж наша провина?”.

Пам'ятаю, ще в дитинстві мені читали розповідь когось з російських класиків про сентиментальної панночки, на очах якої закололи порося. Вражена, вона втратила свідомість. Але ввечері того ж дня вона з апетитом їла її м'ясо. Я тоді страшенно її зневажала і дуже пишалася тим, що я — не така! Яким же ударом стало для мене розуміння в більш зрілому віці того, що я нічим не відрізнялася від неї!

Я не вбивала тварин своїми руками, але я зрозуміла, що грішна перед ними набагато більше, ніж який-небудь мисливець, що вбиває дичину наповал одним влучним пострілом. Адже для того, щоб потрапити до мене на стіл, тварини повинні були проходити через “фабрику смерті”, вдихаючи запах крові своїх родичів і з жахом очікуючи власного страшного кінця.

Адже всі ми, купуючи м'ясні чи рибні продукти в магазині, даємо тим самим свій негласний дозвіл на вбивство, на болісну смерть тварин…

Проблема любові-співстраждання — це найперше питання, яке ми повинні вирішити для себе, якщо ми претендуємо на те, щоб наблизитися до Бога настільки, щоб пізнати Його. І людина, що прийняла вже з раннього дитинства закон любові до всього живого, включаючи принцип співстраждання, незаподіяння нікому незаслуженої шкоди, буде стояти на Шляху Любові набагато міцніше. І пройде цим Шляхом набагато більше.*